Людина, яка фактично винайшла фігуру актора-керуючого в Німеччині, рідко відома за межами театральної історії. Конрад Ернст Аккерман змінив правила гри. Він не просто виступав на сцені. Він створював театральне середовище. Він керував театральною трупою. Він подолав наслідки війни та боргів, щоб заснувати перший у Німеччині приватний театр.
Однак його біографія протягом століть була спотворена. Дитинство Аккермана оповите суперечливими версіями. Більшість джерел стверджують, що він був навченим вченим та хірургом. Це може бути помилкою. Реальна історія виявляється ще суворішою. Акерман був солдатом. Зокрема, він служив офіцером у російській армії до 1738 року.
Його зустріч із мистецтвом не була випадковою. На сцену він вийшов завдяки читанню творів французького драматурга Мольєра та скандинавського письменника Людвіга Хольберга. Ці слова справили на нього враження. Це призвело до його формальної освіти у 1740–1741 роках. Він приєднався до «Люнебурзької трупи» під керівництвом Йоганна Фрідріха Шенеманна. Трупа спеціалізувалася на німецьких адаптаціях творів французьких майстрів, таких як П’єр Корнель, Жан Расін, Вольтер та Мольєр.
Від солдата до артиста
У 1749 Аккерман одружився на Софі Шарлотті Шредер. Вона була «обличчям» трупи Шенеманна та Ко. Разом вони стали могутньою силою. Протягом багатьох років вони гастролювали Росією, Прибалтикою та Східною Пруссією. Акерман не просто грав на сцені. Він створював інфраструктуру.
Він отримав дозвіл на будівництво великого театру на 800 місць у Кенігсберзі. Заклад відкрився 1755 року. Це був перший приватний театр у Німеччині.
Потім почалася Семирічна війна. Конфлікт змусив пана Аккермана втекти до Швейцарії. Йому довелося знову розпочинати гастролі. Стабільність володіння театром було втрачено. Але він продовжував працювати.
Гамбурзький експеримент
Художній смак Аккермана розвивався із роками. Він почав віддавати перевагу п’єсам вітчизняних авторів. Він відточив мистецтво поєднання комедії та пафосу. Цей підхід знайшов відгук.
У 1765 році він співпрацював з актором та режисером Конрадом Екгофом. Вони побудували застарілий театр у Гамбурзі. Час виявився невдалим. У ніч відкриття Аккерман перебував у сильній борговій залежності. У його трупі панував розколотий стан. Закулісна драма була навіть гірша.
Наступного року він змушений був орендувати театр. Лише за два роки йому вдалося повернути повний контроль. Боротьба за художню та фінансову незалежність була жорстокою.
Спадщина, що пережила час
Аккерман помер у Гамбурзі 13 листопада 1771 року. Він був охрещений 4 лютого 1712 року у Шверіні, Мекленбург. Незадовго до смерті він передав керівництво своєму пасинку, Фрідріху Людвігу Шредеру.
Шредер прийняв естафету. Він продовжив виводити Шекспіра на німецьку сцену. Акерман заклав фундамент. Він показав, що німецький театр — це не просто придворна розвага. Це може бути бізнес. Це може бути формою мистецтва.
Перший приватний театр Німеччини є свідченням його бачення. Лише небагато солдатів стають акторами, режисерами чи легендарними фігурами. Акерман зробив це.
