У нашому житті може трапитися все що завгодно. Особливо на війні, особливо коли ти кожну хвилину ризикуєш своїм життям. Ось одна така незвичайна фронтова історія. На жаль ім’я і прізвище головного героя невідомі, тому хто в курсі подробиць цих подій будь ласка відпишіть в коментарях.
Отже, для початку в двох словах про ситуацію. Жовтень 1942 року – 6 польова армія Вермахту намагається нанести вирішальний удар по захисникам Сталінграда. Напруження боїв такий що дивізії горять як сірники. Страшні бої йдуть буквально за кожну п’ядь землі.
Німецькі штурмові групи добре навчені своїй справі, але й наші солдати показують себе не гірше. І та і інша сторона не хоче поступатися – приміром вранці багатоповерховий будинок був у руках Червоної армії, то через дві години він в руках німців, а ввечері знову в наших.
До слова сказати, 6 польова армія складалася з найкращих і добірних дивізій Вермахту. Адже не дарма ж Гітлер говорив, що з цією армією він готовий штурмувати небо.
Гори трупів буквально завалили нейтральну смугу між двома протиборчими сторонами. За внегласному угоди ночами німецькі і радянські похоронні команди розчищали завали і як могли ховали полеглих бійців. Ну як ховали – стягували всіх в одну велику яму.
В одному зі стрілецьких підрозділів служив старшина – командував відділенням. І ось в одній з атак його сильно контузило, та так, що він втратив свідомість. Солдати з його відділення порахували що він загинув і подумки з ним вже попрощалися. Скільки цей старшина пролежав серед трупів невідомо, тільки вночі похоронна команда скинула його в «братську воронку» де він продовжував лежати без свідомості.
На наступний день німці з літаків почали бомбити наші позиції. Були у німців такі пікіруючі бомбардувальники як Ю-87 «Штука» які могли нести на собі до 1400 кг бомб навантаження – бомба в 500 кг кріпилася під фюзеляжем і 4 по 50 кг під крилами або ж одна бомба в 1000 кг під фюзеляжем.
Уявіть собі, що ви сидите в окопі притиснувшись до землі і дивитеся на небо. А там 20 таких от «штук» починають крутити карусель над нашими позиціями. І ось вони крутять, вертять і тут один з літаків, вмикаючи сирену, зривається в піке і точно в ціль кладе бомбу. Тут же за ним зі страшним ревом зривається другий, а за ним третій, четвертий, п’ятий літаки. Скинувши бомбу літаки повертаються в карусель і все починається по-новому.
За фатальним збігом обставин одна з бомб потрапляє прямо в ту вирву де лежав наш старшина. Зверху він був закиданий трупами тому ран від вибуху бомби він не отримав. Проте вибуховою хвилею його підкинуло на кілька метрів вгору і кинуло в траншею де якраз сиділи бійці його відділення. Вдарившись об бруствер, старшина скотився на дно траншеї прямо на голови бійців.
Старшина втратив свідомість, коли біг в атаку. Відповідно, коли йому «вимкнули світло» у нього в пам’яті залишилося те що потрібно йти в атаку. І ось цей старшина, отямившись від удару об землю глянув на своїх бійців і закричав:
«Ви чого тут сидите, мати вашу? А ну вперед, в атаку!»
Ви тільки уявіть собі, що зазнали бійці в той момент! Ось буквально вчора ти поховав свого бойового товариша, а сьогодні він чіпає тебе за плече і прямо в очі говорить:
«Чого ти тут сидиш! Боїшся? А ну в атаку!»
Ну якщо вже мертві з того світу стали повертатися і йти в атаку, то чого чекати від живих? Ось так і з цими бійцями – очманівши від побаченого вони з лютим криком відбили у німців позиції, які тиждень не могли взяти.
Потім правда розібралися що до чого і виявилося, що ніякої містики тут немає. Тільки скільки вже років минуло з часу закінчення тієї війни, а люди до сих пір з покоління в покоління передають цей незвичайний випадок на фронті.
