Відшукати скам’янілі останки стародавніх павукоподібних – велика удача, оскільки в крихітних тільцях немає твердих кісткових структур, а м’які тканини швидко розкладаються.
Знахідка, зроблена в південнокорейській формації Чінджу, стала для дослідників справжнім подарунком, повідомляє vesti.ru. В сланцевих відкладів крейдового періоду вони виявили скам’янілі останки 11 павуків віком від 110 до 113 мільйонів років.
Фахівці вважають, що членистоногі потрапили в древній водойму, швидше за все озеро, з низьким вмістом кисню. В такій воді не можуть вижити бактерії, що сприяють розкладанню. Тому-то після висихання озера в донні відклади «врізалися» останки павуків. Компанію їм склали дрібні ракоподібні і риби.
Внутрішній шар павукових очей, що містить світловідбиваючий пігмент, називається тапетум. Він, як правило, розташовується позаду сітківки і відбиває світло, що вже пройшов крізь неї.
При слабкому освітленні, наприклад, вночі, тапетум дає неймовірне перевагу хижакам: подвійна стимуляція фоторецепторів підвищує гостроту зору.
Також наявність відбиває шару забезпечує ефект «світяться» у темряві очей. Це характерно для кішок, собак, оленів, єнотів та інших тварин. Що ж стосується павуків, то далеко не всі сучасні види мають тапетум.
Хімічний аналіз показав, що тапетум давніх павуків складається з кристалів гуаніна.
Правда, немає впевненості, що таке «пристосування» дозволяло членистоногим крейдяного періоду ефективно полювати по ночах. Справа в тому, що очі, забезпечені тапетумом, у них були розташовані з боків голови і дивилися, відповідно, не вперед, а в сторони, зазначив Пол Селден в інтерв’ю National Geographic. Більш того, в залежності від структури сітківки, тапетум міг не поліпшувати, а, навпаки, погіршувати зір.
