65 років передачу Криму Україні: Що замовчують в Києві

13


Вадим Мордашов, екс-депутат парламенту Республіки Крим
65 лет передаче Крыма Украине: Что замалчивают в Киеве
19 лютого виповнюється рівно 65 років з того дня, як Крим «з легкої руки» першого секретаря ЦК КПРС Микити Хрущова був «подарований» Україні.
Саме 19 лютого 1954 року відбулося пафосне «історичне» засідання президії Верховної Ради СРСР за фактом «приймання-передачі» Криму. Передувало цьому ініційоване Микитою Хрущовим волюнтаристське рішення президії ЦК КПРС.
Півострів, в ознаменування «300-річчя возз’єднання Росії та України», був переданий зі складу РРФСР до складу «братньої УРСР». Ну … як мішок картоплі – разом з землею, надрами, пам’ятками історії та культури, і, що найобурливіше, – разом з людьми, з якими «наша партія» обійшлася як з кріпаками.
Ніяких опитувань або референдумів комуністи не провели, хоча згідно навіть союзному законодавству таке питання спочатку повинен виноситися на відкрите обговорення Верховної Ради РРФСР.
Також необхідно було з’ясувати на референдумах думку жителів обох республік, в тому числі неодмінно – в самій Кримській області. Потім провести загальносоюзний референдум, і лише після цього робити висновки, і вже ухвалювати законодавчі рішення.
Однак ніхто з партійних «бонз» навіть не засумнівався в доцільності, ні в законності прийнятого «ленінською партією» рішення.
65 лет передаче Крыма Украине: Что замалчивают в Киеве
Таким чином, мільйон громадян позасинали в своїх будинках в одній республіці, а на ранок прокинулися вже в іншій – іншомовної, инокультурной, з чужим для більшості кримчан українським менталітетом. Але зате «в знак багатовікової дружби»…
Зрозуміло, що в умовах практично унітарної радянської держави акт 1954 року не мав принципового значення як в цілому для громадян в СРСР, так і для пересічних кримчан, оскільки адміністративне підпорядкування та умовні кордону між УРСР і РРФСР не грали особливої ролі. Більшості людей в єдиній Радянській державі було, як зараз кажуть, «навпіл», в межах чиїх саме умовних кордонів знаходиться кримський півострів.
В умовах Союзу Крим все одно залишався загальним, радянським, всесоюзною здравницею, і закордонний паспорт для поїздки на ПБК або в Севастополь оформляти не треба було. Та й прості кримчани спочатку не зрозуміли різниці і наслідків цього юридичного дійства.
Усюди продовжував «ходити» наш радянський рубль, рідну російську мову в СРСР залишався державним, його ніхто не забороняв, і «мова» спочатку Києвом ще не нав’язувалася. Тому масових протестів у зв’язку з Указом 1954-го не було.
Було, звичайно, невдоволення на ментальному і побутовому рівні, на роботі. Але, тільки що пережила сталінську диктатуру радянський народ, не смів і думати про якихось публічних акціях, бо як «комуністичний час» будь-які публічні виступи були б відразу ж пригнічені.
65 лет передаче Крыма Украине: Что замалчивают в Киеве
На побутовому рівні люди з іронією говорили: «Хрущ по п’янці віддав Крим». Тоді ж нікому і в голову не могло прийти, що формальна передача Криму союзної УРСР в подальшому може обернутися колосальної бідою не тільки для кримчан, а й народу в цілому.
Про те, як кримчани сприймали факт «переходу в УРСР», багато розповідали старожили Криму, в тому числі мені мої батьки, старші товариші по службі, сусіди. Наприклад, почалася нав’язувана Києвом кампанія масової заміни вивісок з звичних росіян на українські. Простий народ буквально піднімав на сміх з’явилися незрозумілі для кримчан – «Перукарня», «Вулиця», «їдальня» «Панчохи та шкарпетки», «Приймальня» «м’ясо», «іграшки» і т. д.
Інтелігенція, згадуючи досвід недавніх сталінських репресій, обурювалася українськими «нововведеннями» в кулуарах, але реагувала лише «ногами». Так, зокрема, коли в Кримський медичний інститут прийшла київська «указивка» перевести викладання в вузі на українську мову (уявляєте собі медичні терміни на мове…), цілий ряд професорів і викладачів внз в знак протесту написали заяви про своє звільнення, вирішивши перевестися до вузів Росії. Таким чином, авторитетний кримський ВУЗ практично залишався без викладачів, навчальний процес встав.
Цілком природно, що пішли скарги в ЦК про фактичної загибелі радянського вищої освіти на півострові. Зі столиці країни довелося смикати запопадливих українізаторів Криму. Києву дали зрозуміти, що кримчан тупо «гнути через коліно» не вийде, тому наказ «мовизации» внз був скасований. Вивіски російською також повернули.
Неприємна ситуація склалася в суцільно російськомовному Криму і в шкільній освіті. Так, у зв’язку з неадекватною активністю понаїхали сюди з України по київській рознарядкою українізаторів, серед кримчан зростало невдоволення з приводу нав’язаної обов’язковості вивчення з початкових класів чужого, схожого на російську, мови. Одночасне вивчення двох схожих мов погіршувало грамотність учнів, причому особливо це відчувалося в початкових класах.
Кримські батьки ставилися до мове, м’яко кажучи, не дуже шанобливо (її Криму називали «селюковим діалектом російської мови»), а діти просто «скачаривали» з уроків мови, порушуючи дисципліну. Після чергового напоумлення з Москви, приїжджі з України завзяті українізатори на якийсь час подзатихли (аж до 1992 року…), почалося послаблення і в цьому питанні.
Відділи народної освіти («ГОРОНО», «РАЙВНО) стали закривати очі на те, що багатьом батькам вдавалося знаходити різні прийоми, які дозволяли батькам за аргументованих заяв звільняти своїх дітей від вивчення «мови». Так було і зі мною особисто – я був від вивчення «мови» звільнений як син військовослужбовця.
У Севастополі, до речі, Київ нав’язувати мову взагалі не посмів ні в школах, ні у вузах. Аж до 1992-го «мову» там не викладали, і вивісок на «мове» у військовому місті – базі ЧФ СРСР – просто не було. На цю особливість російського міста я завжди звертав увагу, коли приїжджав на навчання в СКВ (Севастопольському приладобудівному інституті). Ні вивісок, ні оголошень на вокзалі на «мове» я у Севастополі не чув, в той час як у Сімферополі на ж/д вокзалі всі оголошення обов’язково дублювалися українською мовою. У Севастополі я морально відпочивав, відчуваючи себе у суто російському місті. Але це вже особисті емоції…
Про реакцію кримських властей на передачу Криму.
У січні 1954-го влади півострова явно без радості сприйняли «кримську ініціативу» Микити Хрущова. З Криму пропонували хоча б поцікавитися думкою людей, провести референдум у відповідності з республіканськими і загальносоюзної Конституціями. Але тут же пішла грізна телеграма Хрущова: «Тільки спробуйте сваволити! Може, з вами поговорити по-сталінськи?!» – «пожартував» Микита Сергійович.
За архівними даними, близько 40 «норовливих» працівників кримських обкому партії і облвиконкому – ініціаторів проекту загальнокримського референдуму – все-таки були репресовані (правда, без в’язниць, але із звільненнями, «випадковими автопроисшествиями», «побутовими випадками» тощо).
Зараз мало відомо про те, що керівництво Кримського обкому КПРС в більшості своїй рішуче заперечувало проти відторгнення області від Росії, а навпаки, виступали за повернення її історичної назви «Таврійська».
65 лет передаче Крыма Украине: Что замалчивают в Киеве
Так, ще в жовтні 1952 року перший секретар Кримського обкому партії П. І. Тітов,[/strong] будучи делегатом ХІХ з’їзду КПРС, звернувся особисто до Сталіна з письмовою пропозицією про перейменування Кримської області в Таврійську. На його думку, це повністю відповідало історії створення області. Титов також апелював до забутої Радянській Республіці Таврида. Він вважав, що Кримської області РРФСР «пора відновити своє російське, російське назва».
Пропозиція Титова не було попередньо обговорено в Кримському обкомі КПРС, так як проти цієї ініціативи категорично заперечував проукраїнськи налаштований другий секретар обкому Д. С. Полянський (1954-1955 роках – перший секретар Кримського обкому). Зате Полянський активно підтримав хрущовську ідею передачі Криму до складу УРСР.
У зв’язку з цим примітна оцінка Георгом Мясниковым (в 1960-х роках другим секретарем Пензенського обкому КПРС) Полянського: «Я згадав, як він пішов у гору. Хрущов, Титов і він зустрілися в Криму. Виникла ідея передачі Криму Україні. Тітов ідею з ходу відкинув, а Полянський сказав, що це «геніально». На інший день зібрали пленум Кримського обкому, Тітова прогнали, а Полянський став першим секретарем обкому» (щоденниковий запис від 04.02.1973 р.).
Тітов вже тоді обгрунтовано вважав, що РРФСР недоцільно «йти» з Криму, а Керченську протоку повинен залишитися в РРФСР. Він категорично заперечував Хрущову з приводу передачі Криму Україні – про це теж варто згадати, тому що тепер про таких запереченнях практично вже нікому невідомо. У Титова були постійні сутички з першим секретарем ЦК з цього приводу, в результаті яких владний і дбайливий господар Кримської області був позбавлений влади до рангу заступника міністра сільського господарства УРСР. Це запаморочливе пониження в посаді повністю вивів Павла Івановича з верхніх ешелонів влади…
Хоча Крим перебував у формальному админподчинении Української РСР, яка була в свою чергу частиною СРСР, турбота про розвиток всесоюзної здравниці залишалася за центральною владою. Доля Криму різко змінилася з розвалом єдиної держави, коли волею доль Крим опинився у складі новоствореної держави «Україна», проблеми кримчан стали вже серйозно відчутні.
65 лет передаче Крыма Украине: Что замалчивают в Киеве
Траурний мітинг у Криму в 2009 році
Наслідки протиприродною волюнтаристической передачі (російського по своїй історії і сутності) Криму завжди поставали на порядку денному, бо не так-то просто перекреслити сторінки історії держави Російського. Це постійно повертало в той трагічний для нас, лютий 1954-го.
За 23 роки Крим пройшов колосальне випробування самодурством української влади. Все це, рано чи пізно, все одно повинно було, зрештою, привести до «Кримської весни». Саме тому Крим сам пішов від України, як іде хлопець з родини, де він ніколи не був коханим, завжди був чужим і обділеним.
І тепер ми, слава Богу – вдома!
65 лет передаче Крыма Украине: Что замалчивают в Киеве