Запрацювалася

308

У минулі часи я працювала в одній з міських бібліотек. Раніше люди більше читали і частіше відвідували бібліотеки. Багато забували здавати вчасно книги, особливо це було поширено серед школярів. Нам часто доводилося дзвонити таким боржникам і просити повернути книги.

І ось одного разу обдзвонювати школярів-боржників села наша завідуюча, і роботи їй належало дуже багато. Як правило, дивимося тільки на ім’я і номер телефону. Поговоривши десь з десяток хлопців, чуємо таку розмову:
— Добрий день! Сергія можна попросити до телефону?
— Добрий день! А Сергійко зараз в школі.
— Ви, напевно, його мама?
— Ні, я його бабуся.
— Передайте вашому онукові, що він не здав книги в бібліотеку №154. Нехай він найближчим часом занесе. У трубці запанувала тиша, після хвилинної паузи здивований голос:
— Світланка, це ти?
Наша завідувачка на автоматі зателефонувала до себе додому і поговорила зі своєю мамою про свого сина…