Зменшення великих озер на півдні Тибету може безпосередньо сприяти сейсмічній активності в регіоні, згідно з новими дослідженнями, опублікованими в журналі Geophysical Research Letters. Геологи виявили переконливий зв’язок між втратою води з цих древніх озер та реактивацією сплячих геологічних розломів, що дозволяє припустити, що зміни, спричинені кліматом, можуть впливати на глибинні земні процеси.
Вага води і кора, що зсувається
Протягом тисячоліть південний Тибет був будинком для величезних озер, деякі з яких сягали більш ніж 200 кілометрів завдовжки. Сьогодні ці водоймища значно зменшилися в розмірах — озеро Намцо, наприклад, значно скоротилося порівняно зі своїми первісними розмірами. Це зменшення маси впливає на земну кору. Великі озера чинять значний тиск вниз; у міру їх висихання кора повільно піднімається, подібно до того, як піднімається корабель при вивантаженні вантажу.
Цей процес не є суто теоретичним. Південний Тибет розташований у геологічно активній зоні, де Індійська та Євразійська плити стикаються, створюючи величезну напругу у земній корі. За мільйони років цей тиск сформував давні тріщини (розломи), які готові до розриву. Кора, що піднімається, викликана зникаючими озерами, мабуть, провокує ці розриви, що призводить до землетрусів.
Наскільки великі переміщення?
Дослідники проаналізували стародавні берегові лінії для визначення масштабів втрати води. Їхні моделі показують, що лише скорочення озера Намцо призвело до приблизно 15-метрового зміщення на найближчому розломі між 115 000 і 30 000 років тому. Озера на південь від Намцо демонструють ще різкіші зміни, потенційно викликаючи усунення до 70 метрів. Це еквівалентно в середньому 0,2–1,6 міліметра руху за розломом на рік. Хоча це менше, ніж на розломі Сан-Андреас (близько 20 міліметрів на рік), це демонструє, що поверхневі процеси можуть суттєво впливати на тектонічну активність.
За межами Тибету: глобальне явище?
Ці висновки кидають виклик традиційному думці у тому, що землетруси викликаються виключно глибинними земними процесами. Меттью Фокс, геолог з Університетського коледжу Лондона, підкреслює, що «поверхневі процеси можуть надавати напрочуд сильний вплив на тверду Землю». Це означає, що такі події, як танення льодовиків, ерозія від штормів або навіть людська діяльність, наприклад кар’єрні роботи, які видаляють великі обсяги гірських порід, можуть змінювати напруженість усередині кори.
Найбільш яскравим прикладом є відновлення суші, раніше покритої масивними крижаними щитами під час останнього льодовикового максимуму (близько 20 000 років тому). У міру танення цих крижаних щитів кора почала підніматися та продовжує підніматися сьогодні. Це піднесення може пояснити деякі внутрішньоплитні землетруси, такі як потужні землетруси, що сталися в долині річки Міссісіпі в 1811-1812 роках. Теорія припускає, що накопичена за століття напруга звільнилася, коли земля піднялася після танення льоду.
«Зміна клімату не ‘викликає’ тектоніку, але може модулювати напруженість у корі», — пояснює Фокс. Це наголошує на необхідності враховувати взаємодію поверхні та глибин Землі при майбутніх оцінках ризиків.
Дослідження показує, що зв’язок між кліматом та геологією сильніший, ніж вважалося раніше. Хоча тектоніка залишається основним двигуном землетрусів, зміни поверхневого навантаження можуть істотно впливати на те, як * і * коли * ця напруга вивільняється.
