Поєднання тривалої посухи та підвищення температури, а не раптова катастрофа, призвело до краху Індської цивілізації (також відомої як Хараппська цивілізація) близько 4000 років тому. Цивілізація, яка колись конкурувала з Єгиптом і Месопотамією за масштабом, процвітала вздовж річки Інд та її приток на території сучасного Пакистану та Індії. Незважаючи на передову для свого часу систему управління водними ресурсами, вона зрештою зруйнувалася під тиском навколишнього середовища.
Харапська цивілізація: короткий огляд стародавньої держави
Хараппи будували густонаселені міські центри, включаючи Хараппу, де, за оцінками, проживало 35 000 людей. Їхня інфраструктура включала теракотові труби та цегляні канали для каналізації, а також великі цистерни для зберігання води, демонструючи глибоке розуміння гідротехніки. Однак ці системи виявилися недостатніми перед обличчям тривалих періодів кліматичного стресу. Залежність цивілізації від сезонних паводків річки Інд для зрошення таких культур, як пшениця та ячмінь, зробила її особливо вразливою до посухи.
Поступове зниження, а не раптове зниження
Попередні теорії припускали швидке руйнування, спричинене однією гігантською посухою. Але нове дослідження під керівництвом Вімал Мішра з Індійського технологічного інституту Гандінагар вказує на більш поступовий занепад, який тривав століттями. Дослідження виявило чотири окремі посухи, кожна з яких тривала щонайменше 85 років, які вразили долину Інду між 4400 і 3400 роками тому. Цей період також відзначився підвищенням температури приблизно на 0,5°C, що ще більше загострило дефіцит води.
Як збігаються кліматичні моделі та проксі-дані
Вчені реконструювали минулі схеми опадів за допомогою трьох незалежних кліматичних моделей, які потім порівнювали з геологічними даними сталактитів, сталагмітів і озерних відкладень. Цей комбінований підхід підтверджує довгострокову тенденцію до посушливих умов. Зі зниженням рівня води в річці Інд населення мігрувало в регіони з більш надійними джерелами води, збираючись біля решти водотоків, перш ніж остаточно покинути міські центри в бік передгір’їв Гімалаїв і долини річки Ганг.
Природні кліматичні моделі як каталізатор
Дослідники припускають, що природні кліматичні коливання, такі як Ель-Ніньо та Атлантичне багатодекадальне коливання, могли спровокувати тенденцію до посухи. Ймовірно, ці закономірності були посилені зворотним зв’язком, таким як втрата рослинності та збільшення забруднення пилом, що ще більше зменшило кількість опадів. Незважаючи на те, що дослідження є інноваційним, його можна було б покращити, включивши вимірювання евапотранспірації — переміщення води з суші в атмосферу, яка особливо висока в посушливих регіонах.
Уроки на майбутнє: адаптація є ключем до виживання
Враховуючи прискорення темпів сучасної зміни клімату, ці висновки служать суворим попередженням. Досвід Хараппської цивілізації підкреслює необхідність проактивних заходів адаптації, включаючи інфраструктуру зберігання води та збереження підземних вод. Як зазначає Себастьян Брейтенбах з Університету Нортумбрії, розуміння минулих крахів цивілізацій може дати важливі підказки щодо потенційних майбутніх наслідків.
Історія долини Інду посилає чітке повідомлення: навіть розвинені суспільства вразливі до постійного екологічного стресу. Ігнорування цього уроку може призвести до подібних збоїв у світі, що нагрівається.
