Дослідники досліджують радикально новий метод доставки кисню: введення збагаченої киснем рідини через пряму кишку. Хоча це нетрадиційний підхід, він може запропонувати тимчасове вирішення проблеми критичного дефіциту кисню, хоча експерти залишаються скептичними щодо його практичності.
У пошуках альтернативної оксигенації
Дослідження під керівництвом Такенорі Такебе з дитячої лікарні Цинциннаті та Університету Осаки розпочалося після спостереження за інвазивністю традиційних апаратів штучної вентиляції легень. Початкове занепокоєння Такебе було викликане лікуванням пневмонії його батька, що спонукало його шукати альтернативні методи доставки кисню.
Натхненний такими тваринами, як минь, які поглинають кисень через кишечник, Такебе висунув теорію про те, що пряма кишка людини з її рясним кровопостачанням може служити місцем поглинання кисню. Ця ідея заснована на тому факті, що клізми вже доставляють ліки в кров.
Наука за цим
Процес передбачає введення перфтордекаліну, рідини, яка може утримувати високі концентрації кисню, у пряму кишку. Дослідження на мишах і свинях показали, що цей метод може підтримувати рівень кисню до 30 хвилин. Рідина виділяє кисень у кров, поглинаючи вуглекислий газ.
Перші досліди виявили видиму зміну кольору крові – від безкровного до яскраво-червоного, що підтверджує поглинання кисню. Дослідження навіть принесло Ігу Нобелівську премію в 2024 році, визнавши його поєднання гумору та потенційного впливу.
Клінічні випробування та безпека
Недавнє дослідження за участю 27 здорових чоловіків перевіряло безпеку введення перфтордекаліну через пряму кишку. Більшість учасників переносили до 1 літра рідини з помірним дискомфортом (здуття живота, біль у животі). Однак більші дози (1,5 літра) у деяких викликали біль у животі, що призвело до передчасного припинення.
Ці результати вказують на те, що лікування фізично переносимо, хоча його ефективність залишається недоведеною. Компанія Такебе EVA Therapeutics продовжує розвиток.
Скептицизм і потенційні застосування
Цей підхід викликав неоднозначну реакцію в медичній спільноті. Доктор Джон Лаффі з Університету Голвея стверджує, що легені, навіть пошкоджені, набагато ефективніше обмінюються газами. Він зазначає, що кількість кисню, що надходить через пряму кишку, є мінімальною порівняно з метаболічними потребами, що робить постійну підтримку непрактичною.
Доктор Кевін Гіббс з Медичної школи університету Вейк-Форест більш відкритий до цього методу. Він припускає, що ця методика може бути корисною як короткочасний міст у надзвичайних ситуаціях, коли інтубація затримується. У таких випадках тимчасова ректальна оксигенація може стабілізувати стан пацієнтів, поки не буде встановлено повну підтримку життя.
Висновок
Ректальна оксигенація залишається надзвичайно експериментальною областю. Незважаючи на те, що проблеми з безпекою здаються врегульованими, його практичність все ще незрозуміла. Цей метод є крайнім засобом у надзвичайних ситуаціях з киснем, але чи стане він життєздатним клінічним варіантом, ще невідомо.
