Вчені досліджують дивний людський досвід лоскоту – не як жарт, а шляхом суворих експериментів. У Лабораторії дотиків і лоскоту в Університеті Радбауд у Нідерландах волонтерів систематично лоскочуть роботи, а дослідники відстежують активність мозку, частоту серцевих скорочень і фізіологічні реакції. Це не просто розвага; це глибоке занурення в те, чому ми лоскочемо, що це говорить нам про задоволення та біль, і чи має ця дивна поведінка якусь мету. Відповіді можуть змінити наше розуміння нейророзвитку, психічних розладів і того, як ми сприймаємо реальність.
Чому лоскотання важливе, ніж сміх
Питання, яке лежить в основі цих досліджень, оманливо просте: чому ми сміємося, коли хтось (або робот) несподівано торкається нашої шкіри? Відповідь неочевидна. Відчуття вимагає точного визначення часу та інтенсивності, оскільки попередні результати сканування ЕЕГ показують чітку мозкову активність під час відчуття лоскоту. Але крім фізичної реакції, лоскотання відкриває щось фундаментальне про те, як наш мозок обробляє передбачення та сюрпризи.
Чому це важливо? Наш мозок постійно передбачає вхідну сенсорну інформацію. Коли ці передбачення порушуються, наприклад, раптовим, несподіваним дотиком, це викликає унікальну відповідь. Цей механізм порушується при деяких психічних розладах, таких як шизофренія, коли люди можуть сприймати власний дотик як більш інтенсивне лоскотання, що свідчить про порушення самопрогнозування.
Соціальна еволюція лоскоту
Лоскіт – це не просто людська примха. Спостереження за бонобо в заповідниках у Франції та Демократичній Республіці Конго показують сильний зв’язок між лоскотом і соціальними зв’язками. Літні бонобо, швидше за все, ініціюють лоскотання, тоді як молодші, швидше за все, стають його метою. Це аналогічно людській поведінці, припускаючи, що лоскіт розвинувся як просоціальна поведінка, спрямована немовлям, яка зміцнює зв’язки між людьми.
Лоскіт асоціюється з грайливою бійкою. Дії, які були б агресивними між незнайомими людьми, стають приємними, коли їх поділяють близькі родичі, зміцнюючи зв’язки. Навіть небажане лоскотання викликає сміх, що свідчить про фізіологічний рефлекс з глибоким еволюційним корінням.
За межами мавп: лоскотання гризунів
Головоломка стає складнішою, коли ми дивимося не тільки на приматів. Дослідники з Університету Амстердама виявили, що мишам також подобається, коли їх лоскочуть, виробляючи ультразвуковий сміх, який не чутно людям. Вони навіть вибирають лоскотання замість безпечних схованок, що свідчить про справжню приємну реакцію.
Це викликає критичне запитання: якщо гризуни відчувають лоскотання, чи означає це, що така поведінка більш поширена, ніж вважалося раніше? Остланд припускає, що лоскотання розвинулося як спосіб для молодих тварин підготуватися до непередбачуваного середовища. Елемент несподіванки лоскоту може навчити мозок адаптуватися до несподіваних подразників, збільшуючи шанси на виживання.
Нерозгадана таємниця
Незважаючи на прогрес, кінцева мета лоскоту залишається недосяжною. Теорії варіюються від соціальних зв’язків і навчання захисту до фундаментального нервового рефлексу. Реальність така, що існують переконливі аргументи проти всіх пояснень. Але одне можна сказати точно: лоскіт — це дивна, захоплююча поведінка, яка розкриває фундаментальні аспекти того, як наш мозок сприймає світ, передбачає події та взаємодіє з іншими.
Зрештою, незалежно від того, чи є лоскіт випадковістю чи еволюційним пристосуванням, його вивчення продовжує проливати світло на складну роботу нашого розуму та тіла.
