додому Останні новини та статті Контроль над ядерними озброєннями: неминучий занепад двосторонніх договорів

Контроль над ядерними озброєннями: неминучий занепад двосторонніх договорів

У лютому 2026 року світ рухається до небезпечної нової ери: закінчується термін дії Нового договору СНО, останньої великої угоди, що обмежує ядерні арсенали Сполучених Штатів і Росії. Вперше за десятиліття дві найбільші ядерні держави не матимуть жодних договірних обмежень. Хоча фактичний вплив договору на глобальну безпеку є предметом суперечок, перспектива відсутності заміни зараз широко прийнята. Ця зміна відбувається на тлі ескалації напруженості, що робить нову угоду дедалі малоймовірною.

Крах контролю над озброєннями

Сполучені Штати та Росія історично покладалися на такі договори, як Новий СНО (1991) і СНО-III (2011, продовжений до 2026) для регулювання ядерної зброї та проведення інспекцій. Переговори про продовження або заміну Нового СНО зайшли в глухий кут, і обидві країни вже вийшли з протоколів взаємних інспекцій. Повномасштабне вторгнення Росії в Україну в 2022 році прискорило цю деградацію, і обидві сторони зараз відкрито обговорюють відновлення ядерних випробувань, символічну ескалацію, яка не служить жодній реальній меті, окрім сигналу про рішучість.

Основною проблемою є не лише недовіра, а й розбіжність стратегічних пріоритетів. Зараз США розглядають зростаючий арсенал Китаю (600 одиниць зброї, що швидко збільшується) як основну проблему разом із Росією (понад 5000 одиниць зброї). Вашингтон не бажає обмежувати свій арсенал до рівня, який можна порівняти з російським, якщо це означає, що Китай перевершить його. Росія, зі свого боку, навряд чи прийме угоду, яка залишить у неї менше бомб, ніж у Сполучених Штатів. Небажання Китаю приєднатися до будь-яких обмежувальних угод ще більше ускладнює ситуацію.

Чи ефективний контроль над озброєннями?

Деякі експерти сумніваються, чи договори принципово зменшують ризик ядерної війни. Марк Белл з Університету Міннесоти стверджує, що договори можуть заощадити гроші та сприяти співпраці, але вони не усувають головної стримуючої сили: взаємно гарантованого знищення. На його думку, справжнім стабілізатором є не договори, а катастрофічні наслідки ядерного конфлікту як такого.

Однак інші аналітики попереджають, що припинення дії договору справді підвищує ризик ескалації. Стівен Герцог, колишній чиновник Міністерства енергетики США, стверджує, що відсутність прозорості та нерегульована конкуренція у світі з дедалі непередбачуванішими лідерами робить ядерну війну більш імовірною. Видалення нового START позбавляє важливого інструменту зміцнення довіри та прискорює гонку озброєнь.

Що залишається?

Є й інші ядерні договори, але вони набагато менш ефективні:

  • Договір про заборону ядерної зброї: спрямований на повне знищення, але не має підтримки ядерних держав.
  • Договір про нерозповсюдження ядерної зброї: не обмежує існуючі арсенали.

Лише Новий СНВ змусив наддержави відповісти.

Шлях вперед (або його відсутність)

Короткострокове продовження, яке, можливо, було домовлено такими особами, як Дональд Трамп і Володимир Путін, можливе, але навряд чи призведе до довгострокового рішення. США також послабили власну інфраструктуру контролю над озброєннями, звільнивши учасників переговорів та інспекторів, що потенційно дало перевагу Росії.

Закінчення терміну дії Нового договору СНО означає небезпечний зсув до менш передбачуваного та більш нестабільного ядерного ландшафту. Основна логіка залишається незмінною: загроза знищення запобігає конфлікту, але відсутність гарантій збільшує ризик прорахунків і ескалації. Світ вступає в епоху, коли єдиним обмеженням ядерної зброї може бути страх перед її використанням.

Exit mobile version