Як бобри відстояли свою греблю

52


Заслужений діяч науки, біолог, академік РАН Микола Іванович часто згадував свою молодість. Читаючи лекції студентам, він любив розповідати про свої «подвиги» в невеликому селищі Заозерному, куди його розподілили працювати простим мелиоратором.
Приїхавши на місце і розібравшись в обстановці, майбутній світоч науки з завзяттям, властивим більшості молодих фахівців, вирішив відразу «взяти бика за роги». А саме – осушити болотисту місцевість на берегах місцевої річечки і використовувати звільнену територію під посіви картоплі.
Голова місцевого колгоспу, до якого Коля прийшов зі своєю ідеєю, усміхнувся в густі вуса і авторитетно заявив:
— Не вийде!
— Чому це? Я все розрахував! – активно заперечив молодий спеціаліст.
— Бобри там! – коротко відповів голова.
— Які бобри? – не зрозумів Коля.
— Піди та подивись вище за течією.
Прийшовши на вказане місце, Коля побачив цілий бобровий містечко: греблю, підводні нори, навали гілок. Загалом, все так, як описується в підручниках і розповідається фільмах про тварин.
Але юнацький ентузіазм вимагав великих звершень, тому молодий фахівець запросив в обласному центрі дозвіл на проведення меліоративних робіт. У тому, що бобри цілком можуть збудувати собі нові будинки де-небудь в іншому місці, Коля анітрохи не сумнівався.
Дозвіл було отримано, і вже на наступний день в низині працювала спецтехніка. Робітники демонтували греблю, прорили пару каналів для відводу води і переконалися, що волога з болотистих ділянок стала йти.
На наступний ранок Коля відправився перевіряти результати виконаної роботи напередодні і побачив, що канали сухі. Не вірячи очам своїм, меліоратор піднявся вгору по річці і остовпів. Боброва гребля стояла у всій своїй красі, ніби ніхто її і не руйнував.
Молодий спеціаліст був атеїстом, бо у всякі чудеса і Божий промисел не вірив. Він цілком логічно припустив, що гілки пригнало сильним плином. А застрягли вони на мілководді з-за того, що робочі неякісно прочистили русло.
На місце знову пригнали техніку, і колгоспний екскаватор вдруге знищив перешкоду. А на наступний день перед Колиными очима постала та сама картина: сухі канали і цілісінький бобровий містечко.
Нічого не розуміє меліоратор відправився до голови колгоспу і розповів про події, що відбуваються в річковій долині «чудеса». А у відповідь почув:
— Я ж тобі казав, що нічого не вийде! Так ти ж не слухаєш! У тебе розрахунки!
Виявилося, що подібні спроби в Заозерному робилися ще й до Колі. Але бобри кожен раз буквально за одну ніч відновлювали свої греблі, зруйновані людьми. Тому тварин залишили у спокої до тих пір, поки за справу не вирішив взятися «молодий та ранній» спеціаліст.
Про свою невдалу спробу осушити болото Коля доповів «нагору», і в селище приїхала авторитетна комісія. Великі чини ходили, дивилися, хитали головами, цокали язиками, а потім дали висновок: бобров не чіпати!
***
З тих пір пройшло більше 30 років. Зараз в Заозерному розташовується величезний бобровий заповідник. Працьовитих тварин там пестять, плекають і охороняють. На одних тільки туристів селище заробляє в 10 разів більше, ніж якщо б пару дрібних боліт осушили і засадили картоплею.
А Микола Іванович вивів тоді своє перше професійне правило: з природою потрібно звертатися дбайливо. Тепер він і вчить студентів: в природний біоценоз, як слон в посудну лавку, без особливої потреби залазити не можна!