“У США і Великобританії ім’я Вадима БАКАТІНА сьогодні знає набагато більше людей, ніж у Росії.
Для Заходу він – герой, який зумів у найкоротші терміни знищити КДБ.
Тобто виконати завдання, поставлене президентом СРСР Михайлом ГОРБАЧОВИМ, без вирішення якої розчленувати Радянський Союз у грудні 91-го ніяким єльциним, кравчукам і шушкевичам було неможливо.
Сам виконавець після виходу на пенсію в 1993 році раптом опинився серед керівників приватної британсько-швейцарської компанії, яка донині здійснює мільярдні угоди на пострадянській території.
Перший секретар Кемеровського обкому КПРС Вадим Бакатін з приходом до влади Михайла Горбачова зробив запаморочливу кар’єру.
Від інструктора ЦК КПРС з будівництва в 1985 році до міністра внутрішніх справ СРСР у 88-му!
Кажуть, в ці роки Вадим Вікторович часто скаржився, наскільки важко йому жилося за радянської влади: і дід був репресований, і розшаркуватися доводилося перед партійними чинами.
Мовчав лише про те, як же йому вдалося пробратися у вищий ешелон цієї «жахливої» влади і приспати пильність органів безпеки.
За колишню безтурботність співробітники КДБ розплатилися по повній.
– Я ж і в МВС, і в КДБ потрапив випадково, – розповість пізніше Бакатін. – Партія сказала: «Треба посилити МВС».
Я відповів: «Є!» З КДБ ще більш несподівано вийшло. Серпень 91-го, путч. Крючков заарештований, керівництво комітетом доручено Шебаршину.
На Горбачова починають нападати Єльцин, Назарбаєв, Кравчук: «Ми йому (начальнику розвідки Леоніду Шебаршину. – Е. К.) не віримо». 22 серпня 1991 року після арешту всіх членів ГКЧП по Бі-бі-сі генерал-юда Олег Калугін, який здав американським спецслужбам радянських агентів, які працювали в США, мовить: «КДБ виступив у ролі головного організатора антиконституційної змови.
Я б на місці президента не тільки розформував комітет, а піддав арешту його керівників». В ніч з 22 на 23 серпня під улюлюкання п’яної юрби автокрани скидають з п’єдесталу пам’ятник Дзержинському.
Вранці глава МВС Бакатін, який допустив це свавілля, отримує посаду голови КДБ. Чому ж генерал-лейтенант міліції заслужив таку довіру демократів?
Оперативного складу МВС, до приходу Бакатіна справно яка ловила злодіїв, вбивць і гвалтівників, новий начальник запам’ятався немислимою акцією, пояснити яку офіцери міліції не могли.
Новий бос одразу зажадав справи платній агентури, яка впроваджувалася в кримінальний світ, в тому числі і у в’язниці, і використовувалася в розробці кримінальних авторитетів.
І одним махом звільнив без вихідної допомоги майже 90 відсотків агентів.
Роки ризику, втрата здоров’я не враховувалися ним навіть при нарахуванні пенсії, так як незаносились в трудові книжки.
Багато з них були справжніми героями, яких Батьківщина зрадила одним розчерком пера Бакатіна.
Зате з’явилися слово «рекет» і банди «качків», збройних немислимим перш за кількістю стволів.
В кінці 1980-х мета блискавичного руйнування налагодженої системи внутрішньої безпеки країни була видна небагатьом.
Лише в 1990 році Бакатіна розкусив полковник Віктор Алксніс, депутат Верховної Ради Латвійської РСР, створив депутатську групу «Союз» З’їзду народних депутатів СРСР.
Тим влітку москвичі і гості столиці нерідко бачили біля пам’ятника Пушкіну людей з плакатами, які відчайдушно кричали про якийсь геноцид вірменського народу з боку азербайджанців і звинувачували МВС Росії у допомозі їх переслідувачам зброєю.
Перехожі, вже звиклі до різних мітингів, йшли повз, не бажаючи вірити своїм вухам: газети тоді ще не писали про почалася карабахської війни.
А голова МВС Бакатін підкреслював у своїх виступах, що міліція «не прагне займатися політикою і не бажає приймати участі в конфліктах між республіками і центром». Так що «вірменським наклепам» на міліцію просто не вірили.
До того ж у розпал нехтування прав росіян у республіках Балтії, які оголосили про незалежність, Бакатін на відміну від Горбачова примудрявся знаходити спільну мову з колегами: уклав договір з МВС Естонії і вів переговори з МВС Латвії.
Листопадове виступ на сесії ВР СРСР полковника Алксніса, члена Комітету захисту Конституції і прав громадян СРСР і Латвійської РСР, для багатьох прозвучало як грім серед ясного неба.
Депутат зажадав відставки міністра внутрішніх справ Бакатіна за передачу озброєнь незаконним націоналістичним формуванням у ряді союзних республік. 2 грудня Горбачов зняв Бакатіна з посади міністра внутрішніх справ.
Це був хитрий хід.
Міліцейський генералітет розумів, що Бакатін – лише виконавець волі президента СРСР, і списував знищення міліцейської агентури і стрімке зростання злочинності в країні на перебудову.
Але тепер мова йшла вже не про дилетантских нових віяннях, а про розвал країни і свідомої допомоги глави МВС в цьому брудному антинародному справі.
Горбачов злякався реакції силовиків і депутатів-«державників», але вже в березні 1991 року на радість лібералам призначив свого улюбленця членом Ради національної безпеки при президентові СРСР, доручивши йому займатися питаннями внутрішньої політики.
У червні на виборах Президента РРФСР Бакатін ще раз довів вірність Горбачову – висунув свою кандидатуру, щоб відтягнути голоси у Єльцина.
Набрав лише три відсотки, однак після поразки путчистів і «самогубства» Пуго, який змінив Бакатіна на посаді глави МВС, і Горбачову, і Єльцину стало ясно: кращого кандидата для розвалу союзного КДБ не знайти.
У своїй книзі «Звільнення від КДБ» Бакатін так визначив свою задачу: «Я змушений був не просто почати забій худоби – його знищення…» Самим частим словом у його промовах стало «чекизм».
Самі ж чекісти за традицією спецслужб дали Бакатину, вирішила поміняти свій кабінет з вікнами у внутрішній двір на апартаменти з видом на вулицю, що було збитково як з точки зору його особистої безпеки, так і можливості несанкціонованого знімання інформації про все сказане в його кабінеті, кличку Баба Катя.
25 вересня 1991 року Горбачов доручив Бакатину сформувати координаційну (!) міжреспубліканський (!) КДБ, тобто розрубати республіканські зв’язку єдиного Комітету держбезпеки СРСР, роздрібнити його на самостійні республіканські контори і зайнятися відстеженням їх нових зв’язків.
І хоча офіційно Міжреспубліканська служба безпеки (МСБ), прозвана чекістами мотострілковим батальйоном, була створена тільки в листопаді 1991 року і проіснувала трохи більше двох місяців, справу було зроблено.
Відомство, выявлявшее зрадників Батьківщини, якій присягали його співробітники, тепер обслуговувало самих зрадників. 7 – 8 грудня в Біловезькій Пущі три владних кар’єриста Єльцин, Кравчук і Шушкевич всупереч народній волі підписали угоду, результатом якого стали ліквідація СРСР і створення СНД.
За цей час глава МСБ встиг укласти договір з фірмою «Интурсервис на платні – по $30 – екскурсії іноземних туристів по будівлі КДБ, підписав розпорядження, згідно з яким всі накази по КДБ СРСР публікувати у пресі.
Передав американським спецслужбам через посла Роберта Страусса секретну документацію про прослуховуючих пристроях, таємно розміщених в новому приміщенні посольства США в Москві, причому навіть не вимагаючи відповідної люб’язності від колег за океаном, як належить за шпигунської традиції.
Чекісти гірко жартували, мовляв, ЦРУ зараз в паніці: Бакатін позбавляє його співробітників останнього шматка хліба – все приносить на блюдечку.
Тим часом у Чечні починають красти людей, Дудаєв ще говорить про дружбу, але націоналісти вже провокують збройні конфлікти.
Однак не почалася поки війна на Кавказі Бакатіна не цікавить.
«Чистильник» МВС взяв курс на масову дискредитацію співробітників органів держбезпеки.
У КДБ ринули «білі голуби» – анонімки, які нібито радянські громадяни писали Горбачову, скаржачись на свавілля чекістів.
З часом встановлять, що операцію «Наклеп» розробили в ЦРУ, щоб прибрати найбільш досвідчених і відданих офіцерів «руками народу».
При цьому члени комісій впритул не помічали, що сотні тисяч анонімок надходили тільки з Москви.
Причому переважна їх частина була виконана самим дивним для звичайних людей способом: працюючи в рукавичках, «прості москвичі» вирізали в газетах потрібні слова, літери, знаки, мазали їх клеєм і складали текст.
Багато досвідчені співробітники були звільнені, інші пішли самі, не в силах миритися з тим, що «реформаторські» комісії, які включали провокаторів типу попа-розстригою Гліба Якуніна, ставили на ключові посади своїх людей.
А потім з їх допомогою намагалися знищити в архівах Луб’янки компромат на самих себе або своїх знайомих.
Бо знали, що компромат часто свідчив не про їхню «героїчну» боротьбу з радянською владою, а про доноси на товаришів, брудних схильностях і аморальних вчинках.
Розголос цих відомостей могла як мінімум зганьбити цих «демократів», а то й підвести під суд.
Чесні офіцери залишилися чесними і жебраками, ряд поважних профі, таких як начальник 9-го управління генерал Веніамін Максенков і кращий аналітик серед наших розвідників в Європі Василь Моргачев, застрелилися.
Інші ж підметушилися і найнялися забезпечувати безпеку майбутніх олігархів або взялися їх консультувати.
Так, глава 5-го управління, який стежив за дисидентами, Філіп Бобков служив медіа-магнату Гусинському, генерал-майор КДБ Олексій Кондауров – Ходорковському.
Сам же Бакатін спочатку дбав про Смоленськом – голови банку «Столичний», який пізніше позбавить своїх накопичень сотні тисяч росіян.
А потім подбав про себе, ставши членом консультаційної ради британсько-швейцарської інвестиційної компанії «Capital Vostok», яка зараз вкладає гроші в створення в чорноморському регіоні мережі чотирьох – і п’ятизіркових готелів і офісів класу «A», в тому числі в Грузії.
Надає послуги Бакатін і потужною «Baring Vostok Capital Partners», яка інвестує в нафтогазову галузь в Росії і СНД, фінансовий сектор, а також у телекомпанії, активно впливаючи на політику. Яблуко від яблуні
46-річний Дмитро Бакатін, син Вадима Бакатіна, – успішний бізнесмен.
В 30 років він став керуючим директором компанії «Ренесанс Капітал» і заступником голови правління АКБ «Міжнародний фінансовий клуб».
У 2001 – 2003 роках – перший заступник генерального директора «Газпром-Медіа».
Потім – один із засновників групи «Супутник» громадянина США Бориса Йордана і донині її керуючий директор.
Член виконкому Російсько-американської ради ділового співробітництва, віце-президент благодійного Фонду сприяння кадетским корпусам їм. Олексія Йордана.
Нагороджений орденом Святого Данила Руської православної церкви.”
