Те, що професія водія-міжнародника вважається суто чоловічою прерогативою, — закоренілий стереотип. Нібито більшість жінок не в змозі витримати ті фізичні навантаження і побутові умови, які часом припадають на частку далекобійників. Але з кожним роком умови праці змінюються, стають безпечніше і зручніше. Поки ж білоруски в професію йдуть рідко: у нашій країні відомо лише кілька історій про дівчат-далекобійників. Наймолодша з них — Олександра Хурсан. Їй 26 років. І вона їздить на Mercedes Actros.
Родом наша героїня з Бобруйська, зараз живе і працює в Мінську. На даний момент вона сама молода дівчина-дальнобойщица в Білорусі. До того як стати водієм-міжнародником, Саша довгий час працювала в магазині продавцем прикрас для пірсингу.
Любов до автомобілів у неї була завжди: в 15 років вона вже хотіла піти в автошколу, щоб отримати права. У більш усвідомленому віці Саша всерйоз задумалася про те, щоб піти в далекобійники. Тим більше про професії вона знала не з чуток: двоюрідний брат Олександри вже багато років працює водієм в мінській транспортної компанії «Янстронг» і без прикрас міг розповісти Саші про «похідному» спосіб життя дальнобоев.
За словами Сашка, її брат якось згадав у розмові: керівництво не проти, щоб в штат водіїв прийшла працювати дівчина. Тоді, у вересні 2018 року, вона прийшла на співбесіду і заявила про своє бажання працювати у сфері міжнародних перевезень. На той момент у неї була відкрита тільки категорія B (легкові автомобілі). Олександра зізнається, що до останнього моменту чекала відмови, але в результаті все склалося якнайкраще: її працевлаштували в компанію, допомогли з оплатою навчання на необхідні категорії С і Е.
Коли Саша вперше прийшла на збори в ДОСААФ, багато з її майбутніх одногрупників спочатку думали, що вона помилилася дверима: «Люди заходили, потім бачили мене, розверталися і йшли, через деякий час верталися назад, уточнюючи по кілька разів, тут буде збори на С і Е».
В кінці навчання Олександра необхідно було скласти іспит для отримання категорії Є. Правда, вона змогла це зробити тільки з другої спроби (не вийшло з першого разу правильно заїхати в гараж). На цьому труднощі не закінчилися. Зі своєрідним кризою пізніше зіткнулася не тільки Саша, але і її роботодавець. Ще під час навчання в ДОСААФ Саша з’їздила в рейс з досвідченим водієм в якості «другого пілота». Ця поїздка стала для неї деякою стажуванням і можливістю наживо побачити всі нюанси майбутньої професії: дорога, проходження митного контролю, навантаження товару, ночівля в кабіні і т. д.
Тоді ж вона вперше спробувала сісти за кермо не навчального Зіла, а справжнього 20-тонної вантажівки. Тут-то і стався «ступор». Багато автомобілістів, коли тільки починали водити, теж бували в подібних ситуаціях: начебто знаєш всю механіку дій, що і в якому порядку потрібно повернути/включити/натиснути, але чомусь здається, що абсолютно все робиш неправильно. Ось тоді і звалився тягар відповідальності за майбутню роботу — і стала зрозуміла різниця між навчанням в автошколі і реальністю.
За підсумком компанія зіткнулася з головною проблемою: ресурси на її навчання закінчувалися і не було водіїв, готових витратити свій особистий час на практику. Так, категорії у Саші є, Зілом управляє досконало, всі нюанси водіння вона знає. Але в ситуації і мови не йшло про те, щоб сісти за кермо 30-тонної фури з цінним вантажем і поїхати в іншу країну, нехай і під керівництвом досвідченого водія.
Проблема вирішилася за допомогою одного з дилерів вантажної техніки, який запропонував Сашкові пройти навчання на їх тягачах і запросив досвідченого педагога з Москви. У цьому вчинку зіграла роль не стільки вигода від допомоги клієнту, скільки простий людський фактор: головний керуючий компанією-ділером теж жінка, яка давно працює у цій сфері і прекрасно розуміє, як складно іноді дівчатам реалізовувати свої професійні амбіції, особливо в таких нібито «ніжинських» професіях. Крім цього, дилер запропонував безкоштовно навчити й інших дальнобойщиц, які прийдуть працювати в компанію, а також пообіцяв вигідну пропозицію по техніці, якщо вона буде закуповуватися саме для дівчини-водія.
Зараз Саша продовжує навчання в дилерському центрі, щотижня тренується в управлінні тягачем, без праці виїжджає в місто і готується в кінці весни вже поїхати в перший самостійний рейс. Ситуація на сучасному транспортному ринку Білорусі досить складна: водіїв-міжнародників катастрофічно не вистачає. Можливо, дефіцит кадрів вдалося б ліквідувати, якщо б більше жінок (за прикладом своїх західних колег) звертали свою увагу на таку професію, як водій-міжнародник.
Саша чесно розповідає про всі тонкощі працевлаштування, навчання та роботи в своєму Instagram і вірить, що, зрадивши свою історію розголосу, надихне інших дівчат на зміни. Багато жінок, які коли-небудь замислювалися про роботу в сфері транспортних перевезень, зараз цілком можуть спробувати реалізувати себе в цій області, тим більше коли є компанії, готові підтримати їх в такому починанні. А компаніям-перевізникам колеги радять не боятися йти на компроміси, особливо в умовах нестачі кадрів — і давати можливість дівчатам спробувати свої сили в професії далекобійника.
Кирило Ярославів
