Ця розмова з Олександром Абдуловим відбувся незадовго до того, як Олександр Гаврилович дізнався про свій діагноз …

19


Ця розмова з Олександром Абдуловымсостоялся незадовго до того, як Олександр Гаврилович дізнався про свій діагноз.Він керував зйомками свого фільму і відчував себе цілком бадьоро.
Тему хвороби сьогодні він категорично відмовляється обговорювати, однак цей матеріал подивився вже в лікарні і дав «добро» на публікацію. Актор, улюблений мільйонами, сподівається на те, що доля буде до нього прихильна і дозволить втілити в життя всі його плани. Вчора Олександр Абдулов ще знаходився в готелі при ізраїльській клініці «Іхілов», де його регулярно відвідують друзі. Не виключено, що вже сьогодні на спеціально обладнаному літаку він зможе повернутися в Москву, де його так чекають на святкування 80-річчя рідного Ленкому.
– Якщо б вам дали другий шанс, ви повторили б своє життя?
– Не знаю. Я стояв біля того каменя з казки, на якому написано: «Направо підеш, наліво підеш…» І я через нього не перейшов.
– А що там було?
– Нічого особливого. Історія кохання, історія людей. Як виявилося, все це не так важливо в житті. Гроші, якщо їх мільйони, не дають людям спокійно спати. Хоча це дуже чудово – мати мільйон. Але коли не потрібно за нього боятися. Є і є.
– Так буває?
– Я не знаю. У мене не було мільйона. Але хотілося б, щоб так було.
– Вам доводилося відмовлятися від можливості отримати цей мільйон, щоб не бруднитися?
– Було й таке.
– Не шкодуєте?
– Абсолютно Не шкодую.
– А ситуації, коли ви відмовлялися від грошей, коли вони вам були вкрай необхідні, з цієї ж причини?
– І таке було.
– Таланту важко бути гнучким? Спілкуватися з світом?
– А я намагаюся не спілкуватися зі світом. Або спілкуватися якомога менше. Тому що там треба брехати, викручуватися, а я не хочу цього робити.
– Тоді як ви знаходите гроші на свої картини?
– Серед всієї цієї рідини є хороші нормальні люди. У яких залишилася совість. Бажання допомогти театру, допомогти кіно.
– А якби ви починали зараз і тут, і вхід до реалізації таланту був би через компроміс з брудом?
– Думаю, що я не пішов би на це.
– І відмовилися б від професії?
– Ні. Тому що мою професію не можна купити. Без таланту можуть взяти в театр. Але на сцену не випустять.
– З театром зрозуміло. У кіно все складніше. Пару років назад гроші у ньому були незрозуміло у кого…Що зараз?
– Піна сходить. Стали поліпшуватися сценарії. Навчилися знімати серіали. Не можна відразу завести Ту-154. Спочатку треба придумати два крила.
– Якщо так піде далі, то в майбутньому ми повернемося до прекрасного радянського кінематографу?
– Я не хочу нікуди повертатися. Так, в радянському кінематографі було багато чудових картин. І треба пам’ятати, що у нас це було. Я ніколи не забуду Черкасова, Леонова. Але повертатися нікуди не треба. Треба йти далі.
– Ви живете в майбутньому?
– Так. Я живу в майбутньому, коли ставала на коліна перед минулим…
Автор: Веста Боровикова