Живу в невеликій станиці. Всі один одного знають, або знають когось, хто тебе точно знає. І минулої п’ятниці я повертався з міста додому на автобусі. Оплата при виході. Я третій у черзі на вихід з автобуса. Першим стоїть хлопець, друга жінка років 45. Двері відчинилися. Хлопець робить вигляд, що простягає водієві гроші, але замість цього з силою вириває у жінки сумочку і вискакує у відчинені двері.
Я відштовхую жінку і біжу слідом за хлопцем. Він бачить, що я біжу за ним, рвонув у бік річки. А там дорога нерівна, так і ввечері важко бігти незаасфальтованою стежці.
Бігли приблизно метрів 200. Раптом відчуваю, що ліва ступня натикається на щось дуже гостре. Від болю я як закричу на все горло. Хлопець, за яким я гнався кидає сумочку і додає швидкості.
Я далі бігти не міг навіть при великому бажанні. Підібрав сумочку і оглянув ногу. Дійсно, зловив цвях. Дошкандибав до зупинки. Там на лавці сиділа і плакала жінка. Я віддав їй сумочку, сів на лавку поруч. Вона подякувала і пішла. Купив пляшку води, обмив ногу і пішов додому.
В амбулаторію я не звертався, так як укол від правця робив два роки тому. Добу нога поболела, а в неділю вже було все добре. І ось, приходить до мене у гості сусід. І давай розповідати про надзвичайне пригода з сумочкою і погонею. Так живо мені все це розповідав, що я аж рота відкрив від здивування. Навіть набрехав, що цього пройдисвіта спіймали. Нібито переслідував якийсь здоровенний качок, який після мало чи не роздавав автографи.
Спитав, звідки йому відомі такі подробиці. Каже, що сам все бачив. Ну що ж… Він такого навигадував, що мені навіть соромно було зізнаватися. Я, виявляється, став качком, автографи роздавав… Ех, ось вона станична слава… прийшла несподівано.
Не здивуюся, що через місяць історія обросте новими подробицями, а несподіваним героєм виявиться сам голова станиці.
