Володимир Познер написав у своєму Instagram: «Люди жили надзвичайно важко, в стані постійного дефіциту, місяцями не бачили ні м’яса, ні ковбаси, цілими автобусними десантами приїжджали в Москву за продуктами, тому що у них на периферії нічого не було, нічого не можна було купити, не вистоявши довгу чергу, не слухаючи криків типу «більше одного кілограма в одні руки не давати!». Так звані «прості люди» отримували жебрацькі зарплати, а про пенсії я не кажу (подивіться фільм «Калина Червона»). Так, система шкільної освіти була хороша, хоча збудована у відповідності з ідеологією (особливо історія і література). Система охорони здоров’я була просто жахливою, хоча були – як і зараз – чудові лікарі. Оскільки я жив в СРСР – і досить довго, і багато їздив по країні, то вважайте, що я перший, який говорить Вам, що тоді життя була жахлива»
Але ось що цікаво, Познер приїхав в СРСР в1952 році, коли йому було 18 років.
У 1961 році поступив на роботу в Агентство друку «Новини», працював редактором у поширювати за кордоном (в основному в США) в журналі «USSR» («СРСР»), пізніше перейменованому в Soviet Life («Радянське життя.
У 1967 році вступив в КПРС. У 1970 році перейшов на роботу в Комітет по телебаченню і радіомовленню (згодом Держтелерадіо СРСР) в якості коментатора головної редакції радіомовлення на США і Англію, де одночасно був секретарем парткому і до кінця 1985 року щодня вів свою радіопередачу англійською мовою.
Якщо в СРСР було так погано, чому Познер не виїхав з СРСР, чому вступив в КПРС? Або він тільки зараз, на старості років прозрів? А тоді навіть не здогадувався, як погано в СРСР?
А , приміром, в інтерв’ю «Аргументам тижня» у вересні 1986 року нахабно брехав? Дослонов: «Мені дуже багато чого подобається в Америці, тому що це – частина мого минулого. Але у сьогоднішньої Америки немає того, що я вважаю головним, – майбутнього. Не люблю патетики, але скажу, що вірю в комунізм, хоча і не знаю, коли ми його побудуємо. Але я по собі знаю, що ця мета, завдання дає надію, справжню, людську. А там, в Америці, капіталізм ніякої надії не дає. В цьому я переконаний»