Справу було дуже давно, років мені було 19, здається. Я завалила надходження в інститут, що робити – працювати треба. Крім вміння друкувати і кой-чого розуміти у діловодстві (спасибі практиці в школі, вчили), ніяких особливих навичок не мала. Убийте не пам’ятаю як знайшла цю контору, якій був потрібен секретар. Приходжу – величезна майданчик забита автоцистернами, мужики туди-сюди снують, поруч конторка, мене відправляють до директора.
Приходжу сидить пузатий дядько, оглядає мене з ніг до голови і навіть не питаючи, що я вмію, каже – прийнята. І садять мене в малюсінькому передбаннику – друкарська машинка допотопна, телефон, стілець, стіл, вішалка. І робити нічого не треба. Абсолютно. Зарплату мені правда призначили рівно на обсяг роботи – копійки, але зате оформили офіційно і я вирішила – попрацюю, потім краще знайду, а тут вже запис в трудовій буде.
Контора виявилася крутий, точніше шеф крутий – бензин і інше паливо, він заправляв всіх і все, всі заправки в місті були його, шурум-бурум, мафія, бандити, бригади “Саші Білі”… Така собі чітка картинка дев’яностих з життя малинових піджаків.
Веселуха наступала коли приїжджав шеф – він завжди приїжджав веселим, напідпитку, з купою баб, друзів і вагоном їжі. Я накривала стіл, вони там роготали до посиніння, я в цей час сиділа на стрьомі до будь-якого години (хоч до ранку), щоб у разі чого перехопити дружину шефа на порозі. Потім всю цю п’янь розтягували їх воділи, а я робила прибирання. Перший раз пам’ятаю все зібрала акуратно – бутерброди з ікрою, всякі ковбаси, м’ясо, солодощі і т. д. і т. п. і поставила в холодильник – чуже ж, чіпати не можна, хоча голодна була як собака. А на ранок отримала наганяй – на хріна ти недоїдки не викинула, не смій мене так ганьбити, все сміття. Після цього обжиралась я там заморських продуктів, ікри і всілякої іншої лабуди, яка тільки-тільки в магазинах почали з’являтися і вважалася крутий екзотикою. Ось, сука, перестроечная молодість, коли ковбаска здавалася раєм…
Цілими днями я дивилася у віконце на гаражі, курила на ганочку, та відповідала на 2-3 дзвінка. Цікаво було те, що зі мною ніхто практично не спілкувався – мужиків було 100 осіб, але всі підходили, говорили привіт і швидко ретирувалися. Тільки заступник шефа, літній такий мужик, часто заходив і ми мило розмовляли про життя. Це штрих до подальшого портрету…
А ще веселуха була, коли приходила до мене в кімнату коханка шефа – красива, але дуже вульгарна і вульгарна тітка, сідала на підвіконня так, що я бачила її труси і розповідала в подробицях, де вона була, що вона пила/їла, з якими людьми вона васькалась за руку, як шеф її мав і які роги росли у її чоловіка від цих її пригод. Я була неуважною слухачкою, мені все це було по барабану – крутизна мене ніколи не хвилювала, а власна розвивається любов з хлопцем цікавила набагато більше чужих потрахушек.
І ось в один день компанія шефа наїлася, напилася, всіх розвезли шофери, але шеф був на місці, покликав мене, велів почати прибирання. Я почала складати все зі столу на піднос, як раптом погасло світло. Це шеф ззаду клацнув вимикачем і вимовивши фразу “я Тебе ще не трахкав”, почав повільно наближатися.
Ну все, п”здець кошеняті, – промайнуло у мене в голові. – Зараз будуть ґвалтувати. Руки шефа вже почали лапати мою
[цензура], а я намацала в темряві пляшку і приготувалася лупити що є сили, як раптом в кабінеті спалахнуло світло і з криком “Ах ти курва!” мене на диван завалило якесь тіло і початок мутузить. Тіло відтягли швидко, виявилося, що це коханка шефа, яка репетувала як не в себе: – Я знала, що ви спите, я тебе сука вб’ю і все таке інше розпуста.
Прибіг заступник шефа, він виявляється сидів у сусідньому кабінеті, посадив мене в машину і відвіз додому. На наступний день я прийшла, а мені подають листочок – пиши за власним, тебе звільнили і дивляться так на мене всі, як на реальну повію. Коротше кажучи виявилося, що всі півроку, що я там пропрацювала, всі вважали, що я сплю з шефом (звідси те, що зі мною боялися спілкуватися, або гидували, коханка мені все втирала, перевіряючи мою реакцію і заступник шефа вів філософські розмови – життя вчив, добра бажав дитині). А тут і докази з’явилися – застукали мене на гарячому і коханка вимагає звільнення.
Останнє, що я пам’ятаю – це скорботний погляд заступник шефа – Ну що ж ти так, донька. Навіть він не повірив, що я з шефом не спала і навіть не планувала. Чесно – ні єдиної думки не було…
Сьогодні смішно, бо далі звільнення були ще страшніше, навіть допит проходила в підвалах якогось установи, але тоді було так прикро до жаху – як так, чесна баба, а тепер мінімум сотня людина думає про мене, як про повією… Але одне радувало – адже якби не примчала ця коханка, я шефа-то пляшкою прибила б напевно – дівка я була міцна за життя, та ще кікбоксингом захоплювалася…
