Немає грошей на старість!

360

Прочитала книжку з актуальною назвою «Немає грошей на старість!». Підозрюю, що не тільки в Японії народу постійно вселяють думку, що пенсійний вік знову піднімуть, а самі пенсії будуть тільки урізати. Для підняття бойового духу нам не забуває повторювати, що тривалість життя зростає, кому-то й усі 100 років дістануться. Тому в Японії народ повчають, що на старість треба збирати ще з дитинства. А збирати-то не виходить…
Книжка художня, в ній мова про одній 50+-річною японкою по імені Ацуко та її сім’ї. Чому у них немає грошей на старість – як я зрозуміла, у тому числі й тому, що надто багато людей витратили на «понти».

Наприклад, оплатили навчання дочки у вузі. Коштувало воно того? Дівчинка завжди вчилася ледве-ледве. Після інституту на постійну роботу її нікуди не взяли. Жоден з термінових контрактів їй жодного разу не продовжили, так що вона повернулася в маленький магазинчик, де заробляла, будучи студенткою. Працює там на тих же умовах, на яких працювала у них і без диплома. Потрібно було їй це вища освіта – питання неоднозначне, але якщо дивитися на оплату навчання як інвестицію, яка повинна окупитися саме грошима безумовно, захід вийшов провальним.
Далі. Нездатна до навчання дочку в 28 років зібралася заміж. Ні про які хлопчиків в її житті ніколи не було, так що батьки зітхнули з полегшенням. Нареченим виявився мініатюрний тихоня дуже під стати дочки. Правда, тихоня з багатої родини. І ось ця багата сім’я вирішує влаштувати пишне весілля. Не стільки заради сина, скільки заради свого бізнесу. Для них витрати на весілля – це свого роду представницькі витрати: запрошують партнерів, укріплюють з ними скріпи. І все б добре, але витрати на весілля вони ділять навпіл з родиною нареченої! А у нареченої сім’я проста, для них це величезна сума, і оскільки в них немає, то і віддачі з цих витрат у них не буде.
Ацуко в паніці, але сказати щось вголос так до кінця і не вирішується: адже вона так за неї рада! Правда, по ходу справи з’ясовується, що і самій дочці пишне весілля абсолютно не потрібна. Вона воліла б скромний вечерю у вузькому сімейному колі, але сперечатися з майбутньою свекрухою не стала.
До речі, наречений-тихоня не виправдав сподівань своїх багатих батьків, так що ті давно махнули на нього рукою, сімейний бізнес успадковує його сестра. Після пишного весілля молодята почали жити самостійно, нічого від багатих батьків не отримуючи. Неперспективний чоловік заробляє мало, так що донька Ацуко продовжує працювати в тому ж магазині, що і досі. Ацуко не раз шкодує про гроші, витрачені на весілля: краще б молодята на них облаштували своє життя!!!
Далі. Свекри Ацуко моментально витратили всі гроші, які отримали за продаж своєї землі. Отримана сума дорівнювала тій, що заробляє простий службовець за все своє життя, так що якщо не шикувати, то їм би вистачило на нормальне життя до глибокої старості, але куди там! Тут і розкішні круїзи, і розбірливість в їжі (типу, чай у нас тільки від цієї (природно, дорогий) фірми та ін) – в загальному, свекри моментально все витратили, і ось вже діти шлють їм щомісяця по круглої суми, щоб ті жили в елітному будинку престарілих…
Нерачительный свекор Ацуко вмирає. Похорон взяла на себе родина Ацуко, при цьому сестра чоловіка не забула дати їй ЦУ, що «все має бути на рівні». І ось Ацуко знову в жаху, що гроші йдуть, як вода крізь пісок, але боїться зайвий раз заощадити і розсердити зовицю.
Там у них хороший діалог з представительницой бюро ритуальних послуг вийшов. Належить вибрати труну, потім антураж для залу і далі за списком. На кожен пункт є по кілька опцій з цінами від «високих» до «захмарних». І ось Ацуко запитує, мовляв, а якщо я труну візьму найдешевший – він сильно відрізняється за виглядом від дорогого? А їй відповідь, мовляв, ні, не сильно. Але ТОЙ, ХТО ЗНАЄ ТОЛК В ТРУНАХ – звичайно, відразу все зрозуміє. До вас на похорон прийде багато літніх людей, а вже вони-то до таких заходів звичні, відразу все роздивляться! Ацуко лякається і вибирає сторону того, що подорожче. На ділі ж на похорон прийшли рідні та друзі дітей покійного. Заднім числом розумом ми всі сильні, Ацуко розуміє, що треба було б зробити у вузькому сімейному колі: вийшло б і дешевше, і душевніше, ну, так що тепер…
У книзі багато цікавих моментів. Там і махінації, в які Ацуко вплуталася з подачі свекрухи, і відносини Ацуко з її подругами – загалом, якщо хто читає по-японськи – рекомендую як легке чтиво на один день.
Повертаючись до теми грошей: і з весіллям, і з похороном – Ацуко розуміє безглуздість витрат, але піти проти чужої думки так жодного разу і не вирішується. Результат – грошей немає. Ну, грошей немає – це зрозуміло, раз витратили-то. Прикро, що і віддачі цих витрат немає. Віддача адже необов’язково повинна бути фінансовою, часто людині досить просто морального задоволення, але Ацуко без кінця панікує і про витрати шкодує…
Ось така книжка. З одного боку, заклики економити і відкладати на старість вже неабияк набридли. Особливо якщо врахувати, що ніхто поняття не має, скільки треба накопичити, щоб нарешті заспокоїтися. Хто-то до 60 років проживе, а хтось і до 100 – це зовсім різні гроші. Хтось буде цілком собі здоровий, а комусь буде потрібно серйозний догляд, і це теж зовсім різні гроші! Знову ж таки, для більшості людей накопичити за 40 років робочого стажу стільки, щоб вистачило на 40 років життя на пенсії – це абсолютно нереально. Протягом 40 «робочих» років теж треба щось їсти, багато чого дітей народжують – а поставити дитину на ноги – це ж які витрати!
Але якщо відволіктися від теми накопичень на старість – книжка зайвий раз нагадує, що витрати повинні бути усвідомленими, і страх чийогось думки – поганий підказувач у таких справах.
А ви на те, «що люди скажуть», озираєтеся? А про витрачений часто шкодуєте?