Нехай і невдячні вони у мене, але люблю їх

102


У чому полягає роль жінки в сім’ї? Смачно приготувати, помити посуд, будинки навести чистоту так, щоб все сяяло, подати вигладжені шкарпетки? У мене відчуття, що в моїй родині всі так. Чоловік і сини зовсім невдячні, беруть все, як належне, ніби так і повинно бути.
А я, між іншим, намагаюся для них, а не для себе. Для себе я могла б і макарони відварити, а для них готую лазанью і стою біля плити по дві години. Що я чую у відповідь на запитання: «Як, було смачно?». «Спасибі!» — і бігом до комп’ютера і телевізора. А адже я прийшла з роботи теж втомлена і готую. Та вранці у вихідний встаю раніше, щоб все зробити, поки вони сплять. І що чую? Знову «спасибі» і бігом: хто в гараж, зі своєї ненаглядної машиною возитися, а хто знов до комп’ютера.
Коли убираюсь, всі витру, вычищу, выдраю до блиску — тут же завалюються в будинок з брудними ногами. Кажу: ну я ж зараз тільки мила, відтирала все. «Вибач» — і вся подяка за мою працю.
А адже раніше чоловік був не такий. Коли одружилися, він і розвішувати білизну допомагав, і готувати щось намагався, і пилососив по дому. Але я все хотіла показати, яка я господиня, яка розумниця. Кажу: та ладно, йди, я сама приготую. Да ладно, йди, я уберусь сама, мені не важко.
А тепер він палець об палець будинку не вдарить, та що там, навіть чоловічі справи я стала робити. Поки його докричишься, докличешся, самої простіше.
Ну синів хто не балував… все балували… от я і розбалувала. А на приклад батька дивляться і розуміють, що все нормально.
Нещодавно вибухнула, висловила їм наболіле, сказала, що втомилася бути хатньою робітницею і готувати їм всякі страви і прибирати за ними. Відповідь вбив.
«Ну і не готуй ти ці лазаньї. Хто тебе заставляє? Ну і не забирайся кожні два дні, у нас не брудно. Ну і не мій посуд відразу, ми ввечері за день всю помиємо. Хто тебе змушує-то?». Тобто для намагаюся для них, але я ж виявилася в сім’ї і дура. Як ніби це тільки мені було треба, і смачна їжа, і чистота в будинку.
Проплакала весь день, чоловік носився навколо… але все одно посуд за собою після вечері навіть в раковину не склав, так і покинув на столі. Почала мити, вдається: та я сам помию, залиш. Та вже не треба, милий, як я взялася-то.
І розумію, що сама винна, що повадила їх жити на квартирі, де я — і прачка, і кухарка, і покоївка, але тепер і не перевиховаєш. І йти – так куди я піду? Подруги кажуть: від жиру бесишься, у вас в будинку є все, мужик не п’є, працює. Кажуть, придумую собі… криза середнього віку, напевно.
А у мене бажання іноді взяти і не готувати ось взагалі. Або прибирання не робити з тиждень і не прати білизну стільки ж… Але потім звичка бере своє, та й куди я вже з підводного човна, як кажуть… Сім’я ж. Нехай і невдячні вони у мене, але люблю їх.