«Не поступилася нижню полицю. Замість взуття мені залишили дитячий горщик»

81


Продовжуємо публікувати історії наших передплатників про конфлікти в поїздах із-за полиць. Ті, що купили верхні місця часто хочуть перебратися вниз, а нижні пасажири не горять бажанням поступатися. Ось що з цього виходить. *** Кілька років тому нам з чоловіком довелося сідати в поїзд вночі. Квитки купили заздалегідь за 45 діб. Зайшли у вагон, знайшли свої місця, а там на наших місцях на нижніх полицях сплять матуся з дівчинкою років семи і татусь. Коли ми їм пред’явили свої права, матуся почала обурюватися і сказала, щоб ми лягли спати на верхні полиці.
Вік у нас передпенсійний, ми категорично відмовилися, та й їхати нам було ще дві доби. Ору було не передати. І ось всі вляглися і почалося це прыганье з верхніх полиць з дівчинкою туди-сюди і так до трьох ранку, поки вони не вийшли в Пензі. А самий прикол був зранку. Встала вранці і не можу знайти свої новенькі шльопанці, а замість них варто дитячий горщик. Я реготала на весь вагон. Ось уже помстилися, так помстилися. Довелося на великій станції на вокзалі шльопанці купувати. *** У 90-х їхали ми удвох з колегою з відрядження, взяли два місця в купе. Їхати треба було приблизно дві доби. Нашими попутчицами опинилися молода жінка з двома дітьми: одним грудним і другим, трохи старше 2-х років, – і її мати, бабуся цих діток. Був формений кошмар: діти вили по черзі, не перестаючи, маленькому підгузники змінювалися на столі, а того, хто постарше, ставили горщик прямо в купе, причому ніхто його виносити не квапився. Увечері ми пішли у вагон-ресторан і напилися. Спали зате як убиті, не звертаючи уваги на крик, какашки і духоту (відкривати вікно «яжемать» не дозволяла ні на хвилину). На ранок наші попутниці ініціювали грандіозний скандал за участю провідниці і начальника поїзда за те, що їм довелося дихати нашим перегаром. На що провідники їм порадили на майбутнє, подорожуючи з дітьми, викупити ціле купе. Ну а нам було запропоновано перейти в плацкарт на вільні місця, що ми і зробили, бо терпіти другу добу цей кошмар ми просто не могли. *** Я теж зіткнулася з таким хамством верхніх полиць, коли в серпні цього року їздила з онукою у відпустку. Квитки брала за 90 днів, в купе дві нижні полиці, так раділа відпустки. І ось тільки зайшли в купе, розклали речі, заходить літня пара – дідусю на вигляд 70 років, але бадьоренький такий, разом з мадам. І вони кажуть, що, мовляв, поклажу треба покласти внизу. Я відповідаю, що там немає місця. І тут почалися крики, вони кидали мої речі по купе. Ну я запросила провідника і начальника поїзда, які пояснили їм перевагу нижніх полиць, що навіть поїсти за столиком вони можуть тільки з нашого дозволу, і що з цього приводу є роз’яснення на сайті РЖД. Так от у мене ці старенькі їхали на верхніх полицях до самого кінцевого пункту, там і чайок пили, й їли, і ви не повірите, не крапельки не шкода було їх за хамську поведінку. Хочуть заощадити, але їхати з комфортом. *** Ще в СРСР їхали тургрупою з Мінська в Ригу в плацкарті. У вагон завантажилися два десятки «довгомірів». За амуніції зрозумів, що це баскетбольна команда вищої ліги ГТВ. Пішов вночі покурити – а вони своїми ногами весь перегородили прохід. На чотирьох у них по шість квитків, вони ноги на бічні полиці кладуть, інакше не поміщаються! Так і йшов туди-назад: переступив, присів, крок вперед, переступив…. Палити можна було в далекому від провідників тамбурі, не відмовляти собі в задоволенні із-за такої дрібниці! Майже сорок років пройшло, але досі смішно, як смугу перешкод у вагоні долав. *** Працював кілька років у Москві, на Новий рік їздив в рідну Пензи. Квитки на останні числа грудня завжди брав, як тільки вони з’являлися у продажу, інакше ризикував залишитися взагалі без них, навіть незважаючи на наявність додаткових поїздів. І ось 30 грудня, поїзд Москва – Пенза. Сиджу в плацкартному вагоні. На бічні місця, що навпроти мене, приходять дві дівчини. Я ще подумав, що пощастило з попутчицами – рідко коли доводиться їздити з гарними дівчатами. У них багато різних коробок і пакетів. Розібрали вони все своє добро по полицях, і одна дістає телефон, дзвонить, судячи з усього, своєму хлопцеві: «Андрію, ти нас зустрінеш з Оленою на вокзалі? Так? Ой, як добре!» А потім каже своїй подрузі: «Ну, от бачиш, як все склалося чудово – і покупок скільки хороших зробили, і Андрій на машині зустріне, і квитки на цей поїзд прямо перед від’їздом взяли, хоч ти і казала, що їх не буде!» Ну, думаю, пощастило дівчатам з квитками. Їх вже в листопаді ні одного такого в продажу не було, а раз вони їх тільки що взяли, значить, хтось ці квитки тільки що здав. В цей час до дівчат підходить чоловік, дивиться кілька разів на номери місць і в свій квиток, а потім каже: «Вибачте, але ви моє місце зайняли!» Ті у відповідь: «Та бути такого не може, ось наші квитки на ці місця!». Чоловік перевіряє їх квитки і з’ясовується, що дівчата не брешуть! У них у квитку вказані ті ж самі місця. Звуть провідницю. Та звіряє квитки, після чого оголошує вердикт: «Дівчата, у вас квитки на 30 січня!» *** Їхали якось в компанії з дуже великим чоловіком, приблизно під 140-150 кг У нього верхня полиця. Побоюючись за життя тих, хто спав внизу, чоловік попросив обмінятися місцями. Але ніхто його не почув. Вночі прокидаємося від гуркоту, крику і бачимо який відірвався верхню полицю і сидять поруч нашого «малюка» і жінку, яка від переляку більше не лягала. Слава богу, «богатир» був у минулому десантником і зумів втриматися і не покалічити сусідку нижню. Відразу у вагоні знайшлося нижнє місце!