Мама працює на залізниці, і ця історія сталася в її зміну. Прибігає жінка на посадку, тицяє мамі паспорт і каже що в неї електронний квиток. Мама уважно переглядає дані електронної реєстрації і не знаходить там цю жінку. Жінка починає обурюватися і кричати на весь перон.
Так як ця жінка купувала квиток через сайт, то вона починає тикати цим телефоном в обличчя і палко доводити, що ось квиток, і що її зобов’язані посадити на поїзд. Мама каже, але вас немає в базі я не можу вас посадити на поїзд. Сходіть на вокзал і уточніть там. Але жінка все кричить, мовляв чому я повинна йти на вокзал і таке інше. Ну мама каже, гаразд, ходімо в вагон, я подзвоню дізнатися, що з вашим квитком, якщо що випишу вам квиток ще раз і поїдете спокійно. Приходять, мама дзвонить там її просять продиктувати номер індіфікатор, точно не пам’ятаю як він називається. За підсумком виявляється що вона переплутала число відправлення, взяла на день пізніше. АЛЕ ЦЯ НЕ НАЙЦІКАВІША ЧАСТИНА ЦІЄЇ ІСТОРІЇ.
Жінка, як виявилося, професор і їздить по містах і викладає. У неї було купе, де, крім неї, ще одна жінка і дві молоді дівчини. Ніч, дівчата лежать на верхній полиці і дивляться відео на ютубі в телефоні і в навушниках, без звучно. Тільки від екрану віддає світло.
Жінка йде скаржитися, мовляв якого вони світять телефоном. Їй пояснюють, що це громадське місце і вони можуть робити все, що хочуть, тим більше це вам ніяк не заважає.
Так ця жінка, вранці, коли виходила на своїй станції, налила цим дівчатам води в черевики. Повні чоботи води, КАРЛ. Це до чого ж треба бути дурним, щоб ось таке ось витворяти речі. На вулиці мороз, потім ці дівчата сушили ці черевики як могли. Добре, що їх зустрічали на вокзалі. А так якщо ні, то шуруй по місту з мокрими ногами….
Ось такий злопам’ятний професор
