Кожну хвилину все може змінитися на краще

106

Дивовижна історія від письменниці Ольги Савельєвої, автора книг «Апельсинки», «Попутниця»і «Два чоботи»

Забігла сьогодні в магазин. У черзі переді мною жінка з донькою. Дівчинці років п’ять. «Мам, можна я сама викладу продукти на стрічку?» — запитує вона. Дуже хоче допомогти. Мама нервує, може, спізнюються куди, може, просто не виспалася. «Давай, тільки швидше», — каже вона доньці розсіяно. Дівчинка з усією пристрастю починає метати продукти з візка на стрічку. Поспішає. Мама довірила таку справу! Треба виправдати очікування!!! І раптом…
Фея розсипаного пшона
Пакет з пшоном падає на підлогу, і лопається. Пшоно майже не висипалося, але пакет порваний. Дівчинка в жаху завмерла. Що вона накоїла!
— Ну от, — мама зітхає. — Так і знала! Ось довір! Ну, руки-крюки! За що не візьмешся… тепер Треба взяти новий пакет пшона!
Дівчинка беззвучно плаче. Вона більше не хоче нічого перекладати. Вона недотепа. Руки-крюки. Так сказала мама.
— Давайте сюди цей, там же майже не прокидалася, я вам в целофан покладу, і заберете, ви ж порвали! — каже касир.
— Ми не порвали, ми упустили. Він сам порвався. Мені потрібен цілий пакет пшона! — роздратовано каже мама.
Вона сама переклала продукти, що залишилися на стрічку. І, до незадоволення всієї черги, пішла за новим пакетом пшона.
— Дайте пакет, — прошу я касира, беру целофановий пакет і прошу дівчинку, застиглу як мумія біля каси. — Допоможи зібрати пшоно, будь ласка.
Вона сідає навпочіпки, і ми з нею разом збираємо пшоно в целофановий пакет, поки повернулася мама дівчинки розраховується за покупки.
— А що тепер з цим пшоном? Яка ваша дочка розсипала?
Мама приготувалася до скандалу.
— У вас тут завжди закладена у вартість така ситуація. Що ви мені розповідаєте! Я можу геть весь алкоголь перебити, і не зобов’язана за нього платити. А тут пшоно!
— А хто за нього має платити? Я? — заводиться касир.
Так. Хлопці, зупиніться! Ну навіщо нагнітати на порожньому місці? Ну от навіщо тиражувати взаємне роздратування?
— Я куплю це пшоно, — кажу я. — За умови, що ваша дочка допоможе мені перекласти продукти на стрічку. Вона так здорово це робить. А у мене рука болить.
Мама дівчинки врізається в мій переконливий погляд. І, ніби схаменувшись, каже:
— Так, Лідочко, допоможи тітки … У неї рука болить.
Я, щоб дівчинка не бачила, показую «Клас!» своєю абсолютно здоровою рукою. Лідочка ніби відмирає. Починає акуратно перекладати мої продукти на стрічку. Намагається. Поглядає на маму.
— Яка у вас помічниця росте! — кажу я мами Ліди голосно, щоб дівчинка чула.
— Так. І не кажіть!!! Вона і підлоги у мене вміє мити. І прання запускати!
— Нічого собі! Справжня наречена! — підіграє нам дядечко, який стоїть за нами.
— І пельмені я тобі допомагала розкачувати, — нагадує збентежена Ліда.
— Оооо, пельмеееени, це просто чудо, а не дитина! Ось виросте — відбою від женихів не буде. Я б сам прям сьогодні одружився на вашій Ліді, так одружений вже двадцять чотири роки. А от якби не дружина…
Всі в черзі сміються. Тим часом мої продукти вже на стрічці. Я швидко упаковую їх у пакети.
Ми одночасно з Лідою і її мамою виходимо з магазину.
— Ліда, а ти коли-небудь була у Венеції? — запитую я.
— Де?
— У Венеції.
— Ні. Я в Криму була.
— Знаєш, я теж поки не була. Але читала, що там є площа, на якій багато-багато голубів. І вони майже ручні. Сідають людям на плечі. І на голову. І люди з ними фотографуються. Уявляєш?
— Здорово!
— Хочеш прямо зараз опинитися у Венеції?
— Тут? Зараз? — дивується Ліда.
— Так! — я дістаю целофановий пакет з пшоном. — Тут і зараз.
Ми відходимо від магазину на п’ятачок простору, де ніхто нікому не заважає, і я кажу:
— Лідо, ти дуже нудно впустила пшоно. Воно навіть не розсипалося. Впусти так, щоб БАМС!!! Щоб все розсипалося.
Ліда озирається на маму. Та вже все зрозуміла, посміхається і киває. Ліда бере у мене пакет з пшоном.
— Прямо на землю???
— Прямо на землю!!!
Ліда радісно плюхает пшоно на підлогу, воно розсипається жовтим мандариновим салютом і негайно…
Почорніло небо!!! Як пишуть у казках!!!
З дахів, з проводів, звідки не візьмися величезна юрба голодних голубів стрімко пікірує до ніг візжащей від захвату Ліди.
— Мамамама! Дивись як їх багато!!! Мамамама! Вони їдять наше пшоно!!! Мамамама, ми в Венеції!!!
Ми з її мамою сміємося.
— Здорово. Спасибі вам. Прям протверезили. А то у мене сьогодні поганий день… — каже мама Ліди.
— Поганий день кожну хвилину може стати хорошим. Місто кожну хвилину може стати Венецією.
— Так, я вже зрозуміла, — сміється мама. — Він уже став…
Вона притискає до себе скачущую Ліду.
— Я свою доньку Ліду, нікому не дам в образу, — говорить вона.
А дівчинка плескає в долоні…
Ну все, тут я більше не потрібна. Фея розсипаного пшона, голодних голубів і щасливих дівчаток полетіла далі.
Пам’ятайте, будь ласка: кожну хвилину все може змінитися на краще. Або почекайте. Або… самі змінити…
Ольга Савельєва